Як фермер із Акіти зменшує добрива й рятує Йонесіро

На полях біля міста Йотака, за декілька кілометрів від тихих вод Йонесіро, господар Такаші Ватанабе вирощує рис уже понад тридцять років. Його господарство – одне з небагатьох у префектурі Акіта, де практикують органічне землеробство поряд із річищем, яке живить ціле узбережжя. Під час розмови пан Ватанабе розповів, як поступово переходив від мінеральних добрив до природних підживлень, чому зробив цей вибір і що змінилося у воді та ґрунті.

Зменшення використання хімічних добрив – тема, яка дедалі більше турбує аграріїв Тохоку. Річка Йонесіро, що протікає через Акіту і впадає у Японське море, є джерелом води для тисяч господарств. Надмірне внесення азотних і фосфорних сполук призводить до евтрофікації, цвітіння води та загибелі риби. Розмова з фермером показує, що вихід є – і він доступний навіть невеликим родинним господарствам.

Знайомство з родиною Ватанабе та їхнім господарством

Родина Ватанабе обробляє близько чотирьох гектарів рисових чеків і три гектари городини. Господарство заснував ще батько Такаші у 1972 році, тоді традиційно використовували суміші сульфату амонію та сечовини. За словами пана Ватанабе, у 1990-х роках витрати на мінеральні добрива зросли, а прибутки трималися на тому самому рівні. Сім'я почала шукати інший шлях.

Спочатку фермер просто експериментував: на одній ділянці замінив синтетичні добрива на компост із курячого посліду, на іншій – на рисове лушпиння, перероблене в біовугілля. Різниця помітили вже за два сезони: рис із пробних ділянок мав насиченіший аромат і менше уражувався шкідниками. Дружина пана Ватанабе, яка веде домашнє господарство, додає, що тепер вони мають власну сировину для компосту – з кухонних відходів, листя та тирси.

Сьогодні Ватанабе співпрацює з місцевим кооперативом «Акіта но кагамі», що об'єднує двадцять три господарства. Разом вони обмінюються компостом, насінням стійких сортів і ведуть спільний журнал спостережень за ґрунтом. Кооператив також допомагає новачкам, які хочуть перейти на м'якіші методи підживлення.

Чому вирішив змінити підхід до добрив

Рішення прийняло не одразу. Пан Ватанабе зізнається, що довгий час ставився скептично до «природного землеробства» – вважав це радше хобі для міських дачників, ніж серйозною справою. Перелом стався у 2015 році, коли після сильної зливи поля затопило, а з водою у річку потрапила велика кількість азотних сполук.

«Я побачив, як вода у канаві біля мого поля позеленіла за один день, – згадує фермер. – На наступний рибалки з сусіднього села сказали, що у нижній течії Йонесіро загинули мальми. Тоді я зрозумів, що моя робота безпосередньо впливає на річку».

Після цього Ватанабе почав читати дослідження місцевого університету Акіти про якість води у притоках Йонесіро. Вчені фіксували підвищену концентрацію нітратів саме у сільськогосподарських районах. Ці дані переконали фермера, що скорочення добрив – не примха екологів, а необхідність для збереження рибальства і питного водопостачання сіл.

До того ж зміни підштовхнула економіка. Ціни на промислові добрива у Японії за останнє десятиліття зросли майже вдвічі через подорожчання імпортного газу. Переробка органічних відходів на компост виявилася дешевшою, ніж купівля готових сумішей.

Перші кроки: відмова від синтетичних добрив

Перший сезон без синтетичних добрив видався непростим. Урожай рису впав приблизно на п'ятнадцять відсотків, а бур'яни на полях з'являлися швидше, ніж раніше. Пан Ватанабе не здався: він розділив поле на зони, де поступово зменшував частку мінеральних добрив, і вів докладний облік.

На другий рік господар спробував вносити компост із курячого посліду у поєднанні з рисовим лушпинням. Цей «коктейль» містив достатньо азоту, але вивільняв його повільніше, ніж промислові гранули. Урожайність відновилася, а якість зерна, за словами фермера, стала кращою: рис вийшов білим, з тонким горіховим присмаком.

Тепер у господарстві Ватанабе взагалі не застосовують синтетичних добрив. Натомість використовують три види підживлення: компост із курячого посліду, ферментований рисовий жом і деревну золу з місцевої пекарні. Зола особливо цінна – вона містить калій і підлужує ґрунт, що важливо для рисових чеків Тохоку.

Як зміни впливають на врожай і ґрунт

За десять років експериментів урожайність рису стабілізувалася на рівні п'ять і вісім тонн з гектара – це трохи нижче, ніж середньо по префектурі, де збирають шість і дві тонни. Проте пан Ватанабе наголошує: «Я не женуся за рекордами. Мені важливіше, щоб земля залишалася живою для моїх онуків».

Зміни у ґрунті відчутні. Раніше, за словами фермера, верхній шар був сірим і щільним, дощові черв'яки траплялися рідко. Нині ґрунт став темнішим, пухкішим, а під час перекопування можна знайти дощових черв'яків і личинок комах. За лабораторними аналізами, вміст органіки зріс із 2,1 до 4,3 відсотка.

Співробітники місцевого сільськогосподарського центру підтверджують: такі зміни – результат поступового накопичення гумусу і відновлення мікрофлори. Ґрунт тепер краще тримає вологу, що особливо важливо у посушливі роки. А головне – зменшився стік добрив у канави, які з'єднують поля з Йонесіро.

Зв'язок із річкою Йонесіро та водними екосистемами

За словами пана Ватанабе, після переходу на компост у канавах, що ведуть до річки, більше не цвіте вода. Раніше влітку на поверхні з'являлася зелена плівка, яку місцеві рибалки називали «аобу». Нині цього явища практично немає, і фермер переконаний, що це наслідок його практики.

Рибалки з містечка Хосіно, що нижче за течією, підтверджують: у Йонесіро стало більше мальми – риби, яка є індикатором чистої води. За даними волонтерської програми моніторингу, яку веде школа Хосіно, чисельність мальми у цій ділянці зросла приблизно на сорок відсотків за останні сім років.

Окрім зменшення добрив, Ватанабе висадив уздовж меж поля живопліт із верби і вільхи. Ці дерева затримують залишки ґрунту і поживних речовин, перш ніж вони потраплять у воду. Такий підхід – поєднання органічного землеробства і прибережних буферних зон – рекомендують і вчені з Університету Акіти. Пан Ватанабе каже, що спостерігати за цією живоплотом – одне з його улюблених занять: «Там живуть очеретянки, жаби, а біля води бачу іноді видру».

Поради іншим господарям і майбутні плани

На завершення розмови пан Ватанабе звертається до колег, які ще вагаються. Він радить не квапитися: повну відмову від синтетичних добрив краще робити за три-чотири сезони, поступово замінюючи частину площі. «Не треба бути ідеальним, – каже фермер. – Краще зробити один маленький крок, ніж чекати на «правильний» момент».

Серед практичних порад – вести щоденник поля, спілкуватися з сусідами і не соромитися просити допомоги у кооперативу. Ватанабе підкреслює, що сам багато чого навчився у старших фермерів, які пам'ятають довоєнне господарювання без синтетики. Його син, який нещодавно повернувся з Токіо і долучився до сімейного бізнесу, теж переймає батьківський підхід.

У планах – розширити буферну зону, посадити ще більше місцевих дерев і запустити невелику станцію компостування для сусідніх господарств. Пан Ватанабе мріє, щоб одного дня вся верхня течія Йонесіро стала зоною, де вода залишається чистою, а рис – справжнім скарбом Акіти.

Долучайтесь до обговорень на форумі сайту, діліться власним досвідом скорочення добрив і ставте запитання фахівцям. Якщо ви живете поруч із Йонесіро або іншими річками Тохоку – розкажіть свою історію, надихніть інших і дізнайтеся про нові екскурсії та волонтерські програми моніторингу води, що регулярно проводяться нашими партнерами.